село трусить торбу, щось приговорює й підносить її дівчині. Дівчина з серйозним схвильованим лицем засовує в торбу руку і довго копирсає там.
— Тягни вже, — обзивається хтось із юрби. — А то все щастя забереш.
— Е! щастя, — як трасця: кого схоче, того й нападе. Його не потягнєш… Хай вибира.
Дівчина криво посміхається й помалу витяга руку. Булочник, приговорюючи, простяга торбу другому, а всі цікаво зазирають до рук дівчині, де лежить маленька виточена діжечка з цифрою 21.
— Ну, пропала копійка! — рішуче постановляє хтось. — Малий нумер.
Дівчина з ніяковою посмішкою дивиться на всіх і зазира до рук другому. У того 8.
— Ну, значить, лапацон бере булку, — басить мордатий парубок.
«Лапацон», хвилюючись, засува руку в торбу й виймає.
— 59! — радісно скрикує він. — Давай булку! В юрбі сміх.
— Я-ж казав! — злісно звертається до всіх мордатий. — Де кацап влізе, там вже чорта пухлого наш брат виграє.
— А тєбє завідно? — серйозно дивиться на його Серьога.
Мордатий парубок зирка на його, мовчки оглядає з ніг до голови й холодно кидає:
— Заступник знайшовся?
— Чево-ж ти вязнеш к парню?
— А тобі яке діло?
— А вот не вязні, да і всьо.
— О?
— Вот тєбє і «о».
