«Зелений картуз» спершу соромиться, потім нерішуче озирається до товариша в рудій чумарці й хита на торбу.
— Спробувать?
Руда чумарка серйозно дивиться пукатими, блискучими очима на булочника й нічого не відповідає.
— Нате!.. Я буду грать! — простягаючи копійку, раптом висовується з юрби дівчина в білій хустці з карими, чистими очима. Вона трохи засоромлена й схвильована.
— Маладєц дєвка! Єсть два! Давай третьєго! Ех, давай третьєго!.. Ну-ка, земляк! Виграл трі, виграй єщо!.. Вимай копєйку!
— Нє-є… довольно… — крутить головою кирпатий «кацапчук».
— Е, кацап не дурак, — басом протягує мордатий, вугрюватий парубок в широкому, новому брилі. — Він тільки вигравать любить.
— А что-ж? — сміється кирпатий. — А дуракі пущай програют!
— «Дурра-кі-і», — озирачи його з ніг до голови, зневажливо протягує мордатий. — Ще базіка, лапацня нещасна…
Серьога твердо дивиться на його, стискує губи.
— А тєбє досадно, что ти проіграл?.. — сміється знов «кацапчук».
— «Доса-а-дно»… Якби я виграв, то не трусився-б так, як ти, за копійкою… Зраділо, що булку побачило.
— Ей, дядєнька! — вмить звертається «кацапчук» до булочника. — Я граю!.. На копєйку.
Він підбира вище під пахву булки, рішуче витяга гаманець і обережно вийма копійку.
Комплект склався і в юрбі стає тихіше. Всі цікаво стежать через плече одно одному, як булочник ве-
