посовуюється дуже помалу, щось викрикуючи й обертаючись до юрби.
В юрбі сміх і палкі балачки. Коло чоловіка в «кацапському» картузі йде молодий парубчак з білявим чубом, підстриженим «по-кацапському», з веселим, круглим, кирпатим лицем. Під пахвою йому три булки, які він обережно що-хвилини оглядає.
Юрба зупиняється коло дядьків. Чоловік ставить додолу велику кошолку з булками, підніма догори якусь засмальцовану торбинку, трусить нею й повертаючи голову на всі боки, кричить:
— Ех! вот ігра, так ігра! За копєйку цєлую булку! Цєлую французскую булку за копєйку! Кто желаєт? Ех, кто желаєт? Ну-ка. Ну-ка! Землячкі. К чайку-то булочкі! А? Подході, подході.
— Серьога! — кричить до «кацапів», підводячись нашпиньки, кирпатий «кацапчук» з булками. — Во! Гляді!
Він підніма догори булки й показує їх Серьозі, гарному, високому парубкові з сірими, твердими очима. Той швидко підводиться й підбіга до юрби.
— Врьо-о? Виграл? — сміється він.
— За копєйку! — хвалиться той, стріпуючи волоссям. — Грай.
— Боюсь…
Їх слухає якийсь дядько в жовтому брилі, в жилеті з солдатськими ґудзиками, з ірончіними, тоненькими губами.
— Не бійсь, грай, — посміхається він до Серьоги одними куточками губів: — дурням щастя.
— Как? — не розуміє Серьога, але дядько вже не дивиться на його.
— Ех, поскорєй, поскорєй! Єсть одін, єщо два! Кто желаєт? Єсть одін, єщо два! Ну-ка, зельоний картуз, подмазивайсь. За копєйку цєлую булку.
