Чоловік не зразу відповідає і все оглядає юрбу, яка теж стежить за ним десятками пар цікавих, напружених очей.
— Та й повноробочих і третяків, — повагом муркає він. — І дівчат трохи…
— Є й дівчата, й третяки, й повноробочі… Це в яконовію чи до хазяїна?
— До хазяїна… до мене.
— Куди? Куди?.. — пробігає по юрбі, а потім: — До хазяїна!.. До мужика…
— Хм… — незадоволено стискує губи Корній і замовкає.
Чоловік пильно зиркає на його й ніби байдуже питає:
— А чого ти так, дядьку, хмикаєш?
— Та так… Не до талії робота!
— Що? Економичеський кандьор лучче? — тупо посміхається хазяїн.
— Та краще кандьор їсти, ніж у мужика робить… А по чому даєте?
— Даю добре. В якономії так не дадуть. Повноробочому до Семена п'ятдесят, третяку сорок, а дівчатам двадцять вісім.
— О-го-го-о… — протягує Корній, — ну, ми з вами сватами не будемо…
По юрбі йде гомін. «Кацапи» підходять ближче, допитуються ціни й теж починають між собою балакати. Хазяїн мовчки стоїть і подивляється на робітників.
— Ні, ні… — підступає ближче дядько-курець. — Це ви, хазяїне, скупенько даєте… Так так… Скупенько. За таку ціну й танцювать не наймете. Нам вже по шісдесят давали, та й то не йдемо… Як-же його йти?
Дядько розводить руками, хита головою й чекаючи погляда на хазяїна. Той задумливо і ніби байдуже
