колупає пужалном землю. Потім, не підводячи голови, тупо й спокійно починає:
— Харч буде добрий: на сніданок риба або молоко. На обід борщ, каша з салом… На полудень чи риба, чи сало, чи молоко… На вечерю галушки чи затірка. Харч добрий… їж скільки хочеш, за тим не ганяємося…
— А робота яка? — несміло питає хтось з юрби.
— Робота? — зирка туди хазяїн. — Робота — як скрізь робота. Орать, косить, в'язать, за жаткою, коло машини… Яка-ж робота?
— Так, так! — іронічно обзивається збоку Корній. — Зранку у полі, ввечері в полі, уночі в полі, в празник у полі, та все в полі. Ні спочинку, ні сну… Знаємо…
— Чого ні спочинку, ні сну? Є й спочинок і сон.
— Та ви тут стелете м'яко, та як слатиметься там? І борщ, і сало, й молоко… Просто харчевня та й годі… Та воно так тільки тут, а там, як загатять тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся… Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочеш, як строку того добудеш.
— По-свойськи, значить? — посміхається дядько курець.
— Атож!
Хазяїн мовчки погляда на Корнія.
— А в якономії краще? — в'яло посміхається він.
— В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити…
Починається суперечка. Балакають де далі спокійніше, млявіше: хазяїн усе частіше задумується й
