Главное нам столковаться надоть, как на счот найма-то?.. А? Ми так полагаєм, что єжелі надбавка будет, дак надо ставать. Что-ж лежать-то здєсь? І бокам тьорпко, і єсть нєчего… Всє сухарікі погризлі… Как ви у себя раздумалі?
Корній задумливо шкрябає носа.
— Хм… — муркає він, — «надбавка»… А яка надбавка?
— Да так, єжелі по пять цалкових полнорабочім, да по троячкє неполнорабочім, дак і можно-би… А? Ми самі, то-ісь, цєни сбівать не желаєм. Как ви, так і ми… Протів хозяіна надоть дружно держаться. А что там ето немножко промежду себя…
— Та то вже що там… — бурмоче Корній таким тоном, що, мовляв, нема чого там і згадувати. — Тільки надбавка мала…
Решта «кацапів» потрохи підходить ближче, тільки Серьога стоїть на місці й хмуро дивиться кудись у бік. Мартин щось тихо з натиском говорить до купки парубків та дівчат, вороже поглядаючи на «кацапів», Корнія та инших робітників.
Хазяїн вертається, так само поволі ступаючи й похльоскуючи батогом. Він підходить до хургона й заносить ногу на підніжку. Потім озирається до робітників і питає:
— Ну, що? Будемо могорич пити?
Серед робітників робиться тихо.
— Ні, не будемо, — рішуче відповідає Корній.
— Надбавочку-би маленькую, — здіймаючи картуза, говорить сивенький, маленький «кацап» у бурякового кольору сорочці. — Уж очень обідно так… Вєдь, ето нє в яконовію…
Хазяїн стискує плечима.
— Чудаки ви, брацця, — знімаючи ногу з підніжки і підходячи до їх, усміхається він. — Що вам так та якономія? Хіба-ж лучче у якогось німця служити?
