— Та один чорт, що німець, що наш брат хахол… — спокійно спльовує Корній… — і то хазяїн, і то хазяїн. А ви самі здалека?
— З Ломаної Підкови.
— З Ломаної Підкови? — здивовано підніма брови Корній. — Та чого-ж ви аж сюди приїхали наймати? А в Крутенькому? Воно-ж у вас під боком?
Хазяїн маха рукою.
— Кацапня там одна… А я вже їх знаю… З руським важко робити… Краще свому переплатити, ніж з ними мати діло… Ні воно тебе, ні ти його не поймеш. Ти йому: «подай леміш», а він тобі вила несе… За волами воно не звикло, коло плуга воно не вміє, того не понімає… Е! краще з своїм братом, малоросіянином. Свій свого все таки хоч пойме…
— Оце правда! — голосно підтакує Мартин.
— Ехе-хе-е, — зідхає Корній. — Співаєте ви добре, та, вибачайте, чимсь иншим ваша пісня дхне… Ось двадцять літ я заробляю оцими руками, — він з силою б'є себе рукою по руці, — а нігде ще не бачив, щоб хазяїн нашому братові за свого був: чи хахол, чи кацап він.
— Чудак ти, дядьку! — стискує плечима хазяїн. — Брехать мені нема чого… Ну, так як, брацця? Стаєте? Ну, даю прибавку: три рублі повноробочому, два третякам, і карбованець дівчатам… Ну?
Серед робітників піднімається шепотіння. Корній стоїть поважно й спокійно. Серьога підходить ближче й починає сердито щось говорити, хитаючи головою до Мартина, який з свого боку теж щось доказує товаришам. Хазяїн пильно слідкує за всіма.
Потрохи наперед починають просовуватись прихильники Мартина й Серьоги. Вони уперто й злісно поглядають одні на одних і про себе посміхаються.
