— А вам много нада полнорабочіх? — серйозно питає Серьога у хазяїна, поглядаючи на Мартина, що стоїть з другого боку.
Хазяїн скоса дивиться на його і собі питає:
— А ти-ж косить умієш?
Серьога ображено й гордо хита головою й посміхається.
— Ого! — сміється Мартин. — Посадіть коло миски, то й не потрапите за ним!..
— Смотрі, мурло, чтоб ти умєл! — злісно кидає Серьога. — А за другіх не договарівайсь!
— Мовчи, кацапня! Хазяїне, ми стаємо. Ось наша вся кумпанія…
І Мартин рішуче озирається на своїх прихильників.
— І ми стайом! — уперто говорить Серьога.
Хазяїн пильно дивиться на обидві партії, нахиляє голову й щось думає. Всі чекають.
— Хм… — нарешті мурмоче він, підводячи голову. — Бачите хлопці… Молоді ви всі… Вам надбавку ніззя дать… От якби старі стали… Молоді ви… Так, по старій ціні хіба?..
— Ха-ха-ха! — регоче разом з другими Корній. — А що? Ззіли? Він вам ще не такої заспіває… Підождіть!..
Мартинова партія починає сердито, з запалом сперечатись з хазяїном, але він, ніби не помічаючи їхнього обурення, повертається до Серьогової партії, яка махнула на все рукою і згоджується навіть на стару ціну. Але йому, видно, хочеться найняти більше звиклих до тутешньої роботи людей, здоровших. Він знов повертається до Мартинівців і каже:
— Слухайте, брацця. От руські стають за стару ціну. По совісті кажу: не хочеться мені з чужими
