Всі замерли. Передній якось криво посміхавсь, щось шепотів, Данило сопів носом, панії й старенький панок з жадним, напруженим інтересом ждали.
— Ну? — хитнув офіцер рукою. Монети брязнули на руці.
Три сірі постаті, як за магнітом, повернули на брязкіт голови… Данило переступив з ноги на ногу і важко сопнув носом. Задній присунувся ближче.
— А ну, інтєрєсно!… — сладострасно прошепотіла пані з мрійними очима і присунулась ще ближче…
Офіцер знов брязнув грішми, мовчки посміхаючись.
— Ваше благородіє!.. — з мукою схлипнув передній: — здєлайте милость, пожертвуйте так. Голодні-ж ми… Дітки у нас… Ваше благородіє!
Данило ворухнувся. Передній насторожено глянув на його й замовк, прудко, непокійно бігаючи по всіх очима.
— Нє-єт, дай в рило… — посміхнувся офіцер і знову брязнув грішми. І п'яні, ситі очі його задоволено ходили по голодних, напружених постатях трьох сірих спійманих людей. А сірі спіймані люди знов заворушились, знов насторожено, боячись зустрітись поглядами, забігали очима й мовчки стояли проти панів з масляними очима, повними жадности.
Раптом Данило повернувся до переднього і, не дивлячись на його, глухо бовкнув:
— Бий, Семене…
Передній одступив навіть назад.
— Нічого, бий!.. Давайте гроші… — повернувся Данило до офіцера.
— Нєт, сначала в рило, — п'яно хитнувся офіцер.
— Ну!.. — сопнув якось Данило і, розмахнувшись, вдарив Семена по лиці. Потім зразу-ж поспішно одвернувся й глухо бовкнув до офіцера.
