— Давайте! Вдарив…
— Нєт, подожді! Тєпєр он тебя!
— Конєчно! — з захопленням підхопила пані з мрійними очима.
Данило круто повернувся до Семена, який якось криво посміхався, і, дивлячись убік, жорстко промовив:
— Бий і ти!..
Семен замнявся.
— Та бий!! — злісно рявкнув Данило. — Чого там ще! На!
Пани жадно дивились. Передній розвів руками, потім підняв одну руку й несміло вдарив Данила по лиці. Данило знов зараз-же повернувся до офіцера й, понуро глянувши на його, бовкнув:
— Вже.
— Ну, вот! — задоволено посміхнувся офіцер і, піднявши руку, струснув гроші на землю.
— Собірайтє!
Семен, Данило і задній дядько поспішно нахилились і, жадно хапаючи монети, стали повзати по землі під ногами жандармів, панка та паній, одпихаючи один одного, сварячись і, навіть, видираючи один у одного.
А пани стояли над ними, навмисне одпихали в другий бік монети і, хльоскаючи з захопленням в долоні, кричали:
— Браво!.. Брраво… Так! Нє поддайсь!
Зорі сумно дивилися з темного неба і крізь листя здавались заплаканими; цікавий вітер боязко шелестів у віттях, а метелики, не звертаючи уваги ні на крик та сладострасне хльоскання ситих, п'яних людей, ні на повзаючих голодних, сірих людей літали і бились об скло, уперто лізли на вогонь і падали, і знов летіли на вогонь.
