— На тєррасу, на тєррасу! — помагаючи нести Грегуарові, трусився весь Коростенко.
Василько раптом заверещав і забився, затріпався. Я кинувсь до нього. Пані без пам'яти лежала долі.
— Сто-ой!!! — зачулось високим різким тенором з тераси. — Стрєлять буду!!
Я схопив графин з водою й почав лити дрижачими руками на голову пані, бурмочучи до Василька:
— Нічого, Васильку, нічого…
— Оні уб'ют нас! Оні уб'ют нас! — хапав мене за руки Василько.
В кімнату вбігла покоївка. Василько кинувся до неї й, обхопивши руками за стан, затріпався. Я кинувся до тераси. Але в цей мент звідти один за одним вибухло кільки вистрілів і дим клубом ввірвався в двері. Засмерділо порохом. За димом мені нічого не видно було, тільки вершки тополь, що росли перед терасою. Але слідом за вистрілами з вулиці зачувсь крик багатьох людей, ойкання, плач, свист.
— Нє подході! — розлягся знов різкий голос Коростенка.
— Уб'ю! Всєх уб'ю-у!
Дим трохи розійшовся і я побачив кілька купок людей, які несамовито, перелякано бігли в різні боки, одні до села, другі до економії, треті в городи.
— Куда? Нє смєй!! А! — ревів Коростенко й знов за тим розляглось кільки вистрілів.
Коли знов розійшовся дим, на дорозі не було юрби, тільки декільки фігур лежало на тому місці, де червоніли «флаги».
— Грегуар! Запєрєть ворота!.. Скорєй! Міхайлу і Сідору дать вінтовкі і разставіть на свої мєста… Стрєлять бєз сожалєнія!.. Разбєжалась подлая сволоч!.. Лєна!.. Побєда! Оні разбєжалісь…
