З пальця йому текла кров, губи дрижали й на них засохла біла піна; од англійських бак текли струмочки поту, очі були широкі, напружені, дикі.
Вмить в кімнату влетіла покоївка й, сплеснувши руками, закричала:
— Ой, пане! Що-ж ви робите! Це-ж весілля йшло сюди! Ой, боже-ж мій, постріляли, побили!.. Вони до вас йшли по закону!.. Ох, рятуйте-ж… рятуйте! Тож сестра моя оддається за Пилипа Босого… Матінко моя!.. Ой, рятуйте!
І кричучи вона вибігла на терасу, з страшенною силою вдарила ногою «машину» й побігла під тополями на вулицю.
Коростенко пришиблений стояв і бурмотів:
— Нє может бить… Нє может бить…
Друга покоївка схопилась і теж вибігла. Пані лежала недвижно з розстібнутою мокрою сукнею, а Василько широкими переляканими очима поглядав на нас.
Вбито було одного, того якраз, що ніс «флаги», себ-то гілля з червоними хустками й стьожками, а ранено дві баби й хлопчика.
«Слово малороса-европейця» «машинним робом» було сказано «старій нашій Неньці-Україні». В той вечір я розпрощався з ним і через те не знаю вже, які «слова» він далі говорив селянам і яке «слово» сказали йому селяни.
