А я не чув. Я був занятий зорями — вони що-вечора щось говорили до мене і хитро моргали. Тільки я ніяк не міг розібрати проти чого то вони підморгували мені!
Кузь, мабуть, давно вже не балакав з зорями, раз на завжди покинувши надію розібрати їхню хитру мову. Через те, погасивши цигарку на долоні, натяг свиту на голову й захропів. А я ще довго прислухався до зор.
Ми звичайно спали під скиртами. Поважні та старі вони, мабуть, багато бачили на своєму віку. Стояли трохи похмуро, немов їм соромно було перед тими, що спали коло їх, немов знали багато такого, від чого веселим трудно бути. І завжди між ними стояв старий, гіркуватий дух не то поту людського, не то сліз, не то чого иншого. Хто його розбере, чим можуть пахнути старі панські скирти!
Я довго що-вечора лежав без сну, иноді навіть дожидавсь Грицуня. Він звичайно приходив поспішно, тихенько, винувато укладався коло Кузя й затихав. Часом зідхав і вертівся. А раз навіть підвівся, сів і, торкнувшись рукою Кузя, ледве чутно покликав:
— Кузь!.. А, Кузь?
Кузь не ворушився. Кузь не раз хвалився, що у сні чує, як блоха по соломі пролізе, але, видно, брехав, бо Грицуневого кликання зовсім не чув. Не поворухнувсь навіть, а ще дужче захропів.
Я теж лежав недвижно. Яке мені діло до того? Грицунь зідхнув, глибоко зідхнув, устав і тихо пішов у степ.
Кузь зразу перестав хропти, почухався і підвів голову.
— От прокляті блохи, спать не дають! — незадоволено промовив він.
Я лежав недвижно. Яке мені діло до того?
