Багатьох з виборців, серед яких були навіть скромні, лояльні[1] кадети[2], захоплювала ідея цілковитого самопорядкування.
— Ми хочемо хоч в тюрмі бути вільними! Кожний за всіх і всі за одного. Геть правительство! — От яка була їхня платформа[3]. У багатьох прокинулись інстинкти прадідів-бурлак, які виривали з корінням молоді дубки і з цими тільки товаришами блукали по нетрях та степах. Ця частина коридору дала повну волю своїм нахилам. Вони цілі дні ходили з камери в камеру, міняли що-години койку, обідали десь у біса, пролазили навіть у инші коридори й цілком здичавіли. Коли-б не вечірні повірки, вони-б і ночували по чужих камерах десь під столами.
Иншими керували більш матеріяльні інтереси й надії. Вони безрозсудно повірили Залєтаєву, що матимуть без старости по десять грудок цукру і принаймні раз на тиждень по справжній котлеті. Бо при владі старостів — аргументував[4] Залєтаєв — «аристократія» дістає з волі передачі й не ділиться з коридором, а їсть їх сама. Це, звичайно, був тільки несовісний спосіб агітації, але мрія про котлету була така приваблива, що Залєтаєву охоче вірили.
Деяким просто подобався рух сам по собі і через те вони допомагали його розвитку всім, чим могли. Вони з охотою читали й писали прокламації, розносили їх по камерах, агітували, розпаляли, але кінчати не хотіли.
Це був непевний час, і важко сказати, чим-би він скінчився, коли-б до нас не вмішалась сама тюремна
- ↑ Що чесно підлягають законам.
- ↑ Члени партії конституціоналістів-демократів.
- ↑ Програма.
- ↑ Доводив.
