Цю сторінку схвалено
Дамка не ворухнулась, а дід Шевчук дивився дітям услід як з-під стріхи, і в старих очах його чи сонце, чи сміх блищали, того Дамка розібрати не могла, бо погано бачила.
А коли Васько увечері прийшов додому і його спитали: «А карбованця профиськав»? — він вийняв його з кешені, притулив до щоки й сів близько-близько до бабуні. Від бабуні пахло все так-само житнім хлібом, клунею й широким сонячним степом.
