обвислими мішечками під ними, очах була така ненависть і гидливість, що сумніватись в серйозності його настрою не було ніяких підстав. Було таке вражіння, що він довго терпів мене, довго терпів усякі мерзості і кривди від мене, і нарешті терпець йому увірвався. Ще слово і мені буде погано.
— Так це мені треба іти звідци? Оце добра справа!
Чоловік якийсь мент мовчки пильно дивився просто в очі мені важким і немов роздумливим поглядом, неначе рішаючи, що зробити з цим остогидлим і нахабним парубком. Але, постановивши, видно, не каляти собі рук чорт-зна-чим, помалу одвернувся й знов узявся за сало і хліб, водячи заспаними й недобрими очима по широкій, велично-мирній рівнині води. Що я міг кинутись на нього, він, очевидно, й думки не допускав, певний чи в собі, чи в моєму страху перед ним.
Чайничок несподівано зашипів і почав випльовувати з носика воду в жар.
Я машинально схватився, щоб зняти його, але гість раптово озирнувся в мій бік і наготовив ножа до оборони.
Я мимоволі засміявся.
— Ех ти, голова! Чого злякався? Я чайник з вогню знять хотів.
Індивід подивився на чайник, на кухлик і ніби тільки тепер зрозумів, що можна напитись чаю. Нічого не відповідаючи, він перехилився всім тілом до чайника і переставив його на свій бік. Потім налив у кухлик чаю і кинув туди дві грудочки цукру. Подумавши трохи, він кинув ще дві і потім ще аж три. Все це він робив одною лівою рукою, а праву з ножем весь час держав на коліні. Одначе на мене не дивився і мав вираз все тої самої сонної і злої задуми. Взявши суху гіллячку, він потер її об брудні
