де, справді, на сажень від берега пливли ще униз широкі круги.
— Ах, ти-ж бісова душе! — рявкнув він і кинувся вперед. Я вмент наготовився, весь перехилившись йому на зустріч. Я відразу-ж зрозумів, що він шукав свого ножа. Я сам кинувся туди-ж. Босяк зміркував мій намір і, озирнувшись, як бугай з похиленою головою, прожогом посунувся на мене.
Зчепившись і тісно до болю в ніггях пальців уп'явшись один одному в тіло, тяжко хакаючи й аж стогнучи від люти, ми почали ломати один одного, гнути, піднімати. Але сили були майже рівні. І вмить я чудом якимсь, не мозком, а всім тілом, мускулами згадав один спосіб борні, який колись, в юнацтві, давав мені успіх — здається, я дико крикнув при цьому — і босяк уже лежав на землі. Надушивши одною рукою за горло і навалившись всім тілом на груди йому, я гарячково почав шукати кривавими очима по піску. З-під піджака блищав кінчик ножа. Схопивши його і повернувши держальцем до себе, я краще взяв у руку і прохрипів над босяком, який судорожно, скажено вигинався підо мною:
— Ну? Що? Дивись! — (і я підняв руку з ножем над самим горлом його) — один мах і заллєшся юшкою.
Босяк затих і дивився прямо в лице мені вилупленими очима, на одному з яких червоно одблискував місяць. Рот був роззявлений і щелепи судорожно зо всеї сили душили на руку мені.
— Пус…сти… — нарешті прошипів він.
Я згадав про другий мій ніж і, не випускаючи босякової шиї, витягнув його з кешені нахаби. Потім я встав і одійшов у бік з ножем в руці.
Босяк повернувся на бік, одвернувшись од мене, і, тяжко дихаючи, лежав не рухаючись, неначе зразу-ж
