ними «земляками». Розпорювати пояс при босякові і через це скупчити його увагу на своїй особі мені, розуміється, було незручно. Тому приходилось віддати йому все, що було в гаманці, себ-то по точному відрахункові два рублі і дві копійки. Я висипав усі монети на долоню і, підійшовши до води, протягнув їх босякові, що хмарно дивився на мене.
— На, бери. Всі свої гроші оддаю тобі. От. На й кошельок разом. Все, що маю. Бери.
Він узяв і міцно затиснув у руці гаманець, у який я висипав гроші. Вираз його посинілого, набурмосеного обличчя був понуро непроникливий. Руки його трусились від холоду і пахло від нього водою й жабуринням.
Одягаючись він так дрижав, що не міг попасти в рукава сорочки. Але, коли я хотів помогти йому, він одпихнув мене й вилаявся. Одначе від синіх губ його і танцюючих у різні боки колін на мене несло таким холодом, що я поспішно став розкладати вогонь.
— За тобою ще вісім рублів! — раптом, зовсім несподівано заявив босяк, сидячи під своїм піджаком. Я озирнувся. Він дивився на мене упевненим і злим поглядом.
— Да, вісім рублів, — повторив він. — Поняв? Чого вилупив очі?
— Ну?
— Ну, от тобі й ну. Подавай їх сюди!
— Та де-ж я тобі їх візьму, чудак-чоловік?! Сам-же бачив, що до копійки оддав.
— Це мені без надобності. Одроби. А щоб мені ці дєньги були!
Що за дивний поворот? Через що раптом така впевненість, такий тон? Він, очевидно, готов був іти за мною і ждати поки я йому відроблю ці гроші.
