Сторінка:Винниченко В. Вибрані твори (Київ, ДВУ, 1927).djvu/293

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Тоб-то як одробить? Заробить та заробіток тобі оддать?

— Атож, атож.

Коліна його весь час здригувались від холоду, ноги посіріли від довгого купання, ніс блищав, але очі дивились твердо, з свідомістю знайденого грунту під ногами.

— Добре, — сказав я. — Од своїх слів не одмовлюсь. Значить, ти хочеш тепер іти зо мною?

— Еге-ж, з тобою.

— Чудесно.

Ситуація ставала надзвичайно цікавою.


Вогонь потріскує й стріляє в нас іскрами, що зараз-же гаснуть. Ми мовчимо. Я маю винуватий і скупчений вигляд, (ножа, одначе, ні на мент не випускаючи з рук).

Мене хилить до сну і страшенно хочеться лягти, укритись з головою і віддатися всім тілом солодкій слабості. Але я тільки на хвилину дозволяю собі заплющити важкі й теплі, як подушки, повіки. Від цього мені зараз-же стає далеко тепліше, думки робляться надзвичайно легкими, приємними й трохи фантастичними.

Швидко розплющую очі й випрямляюсь, трохи не впавши в вогонь, що тріщить. Босяк спить, поклавши голову на коліна. Волосся мокрими кільцями звисає йому на ноги.

Я знов заплющую очі. Над головою в осокорах неупевнено й обережно попискує пташинка. Писк її надзвичайно приємно чути, але я цього не дозволяю собі і силкуюсь розплющити очі. І мені здається, що я вже розплющив їх, я встаю, набираю в чайник води