А візок усе торохтів, зсовуючи з-під мене солому на спину дядькові, що сидів вже на самому краєчку воза, спустивши ноги на оглоблі. Сонечко піднялося вже вище, зігнало росу і стало ніби й припікати, зганяючи, як і росу, бадьорість і нагадуючи, що можна-б і скоріше їхати.
— А що, чи далеко ще до N? — наважився я натякнути дядькові!
Він, очевидячки з охотою, ніби тільки цього й чекаючи, зараз-же повернувся до мене, і з уст, з синіх очей, навіть з рудої, кучерявої бороди його так і полилась на мене привітність і щирість.
— До N?.. Хм. Та як вам сказати?.. Та верстов, мабуть, буде з… десять… А може й усіх дванадцять… Ось минем цей лісок, то, мабуть, буде десять… А то, кажуть, що і всіх вісім… А я так думаю, що й восьми не буде… Верстов з шість як буде, то й буде…
Треба пам'ятати, що далина чи близина у селянина залежить від того, чи він ходить, чи він їздить. Як ходить, то неодмінно буде одно місце від другого далі верстов на п'ять, а як їздить, то ближче. Маючи це на увазі, я взяв середнє між шістьма й десятьма і вирахував, що до N вісім верст…
— Ну… а як N — хороший город?
— N?
Дядько хльоснув конячинку батогом і усміхнувся.
— Хто його зна… Чи хороший?… Хм… Господь його святий знає… Город як город… Ну, що там? Є собор, базар… Та от побачите самі!
«Хм… Трохи невиразно», — подумав я.
— Ну, театр там бачили? Грають там у театрі? Були коли-небудь у театрі?
— Театр?
