ліка, аплодисменти — А тут ще музика… тром-тром-тром!
Хоча картина справді була досить колоритна, але я ще хотів подумати.
— І главноє дивіться: — він навіть устав і, широко розіп'явши ноги, став загинати пальці, до речи сказати, зашкарублі й зовсім не артистичні. — Ви тільки будете грать! Тільки! Це — раз!
Він загнув мизинець і подивився на нього.
— Далі: ви не знаєте ніякого реквизіту[1]. Абсолютно! Це — два.
Біля мизинця ліг сусід його з чорненькою смужкою на кінці нігтя.
— О… Реквизіту ніякого… То вже моя нещасна доля така! — гірко усміхнувся він, — що я повинен і за реквизітом дивиться, і афіші, і музику, і білети, і на сцені, і поза сценою, і хор, і… Ви не знаєте, як це все… тяжко! І ви думайте, на багато більше я маю від инших артистів? На багато? Ех!
Він махнув рукою з загнутим мизинцем і сів на стілець, очевидячки, забувши вже, з чого почав.
— Грали ми в одному городі, — задумливо й дивлячись кудись у куток, заговорив він тихо і трагічно. — Збор… 500 чистих!.. Публіки?.. Тисячі!.. Грали… Ну, як вам сказать?.. Грали всі… нічого. Я, знаєте підібрав тоді трупку — первий сорт. Вона тепер зо мною тут… У мене вже… е… е… абсолютно око на це… «мєткоє». Подививсь, обдививсь, — раз, два, сказав слово-два: ступай вправо, ступай вліво. Абсолютно!.. Д-да! Підібралась трупка античная просто, зігрались усі… Іде п'єса. Вірите? У Кропивницького рідко так ішла (як ще йшла так коли-небудь)! Це — не хвастаючись. Абсолютно! Побачите!.. Публіка аж переривається:
- ↑ Речі конче потрібні акторові для сцени.
