якимись «артистичними» пахощами, якими за своє довге пробування на плечах артисти продхнулась чумарка. Я почував себе ніяково перед цим безмірним стражданням і соромився за свій індиферентизм.
— Сьогодні ми граєм, — почав він знов і зупинився передо мною, — п'єса розиграна… Сбор… не менш двухсот, а то й трьохсот чистих. Не менше! Абсолютно!
— Невже? — здивувався я. — Такий маленький городок; здається, й на сотню не назбиралося-б…
— Правда? — живо підхопив він. — А отже!.. І мусить пропадати… Нема суфльора, — сумно додав він.
— Як? Та в кожній-же трупі…
— Єсть суфльор? — гірко перебив він мене. — Може скажете, в кожній порядочній трупі? (Він саркастично підкреслив «порядочній»). Не бійтесь, моя-то вже трупа порядочна… Да!.. Но… наш суфльор зостався в тім городі, де ми грали недавно і повинен приїхать, ще вчора повинен був тут буть. І нема. Приносить учора почтальйон телеграму: «Іграйтє без мєня, заболєл». Ви бачите в цьому рок, судьбу, прокляту, злостную судьбу? Га? Ви бачите тут насмішку рока?
Признаюсь, я, крім його вилуплених, мудрих очей, виголених губ і червоного носа, нічого не бачив.
— Тепер пропадає все… І врем'я, і праця… і… сбор… Афіші надруковані, за театр заплачено, білєти продані… О!
Він з безмірним одчаєм ухопив себе за чуба та так і застиг на хвилину. То була дуже трагічна поза!
— Ні! — вмить енергічно зірвав він руку і заходив по кімнаті. — Я найду! Я… Індіферентизм мене не побачить… О, ні! Не на такого попав! Я жив і страдав! Я найду. Я ще оббігаю весь город, а найду. Найду і наплюю в саму морду нотаріусу. С-скотина, меррзавець! Любитель нещасний, абсолютная бездарность!
