Ще й собі туди-ж… Хе! Давай йому перші ролі, так він суфльора дасть, свого паршивого писарчука. Йому перші ролі… Ха, ха, ха, ха!
Він саркастично зареготався сухим, робленим сміхом, яким сміються актори на драматичних ролях.
— Нотаріусу, куриному перу, доручить п'єсу? Ха-ха-ха! Ні! Він ще не зна Гаркуна-Задунайського, нічтожність паршива! Гаркун-Задунайський ще має очі. Я найду суфльора і без нього. На світі много чесних душ! Я вам предлагаю буть у мене… у нас суфльором! — раптом зупинився він проти мене і милостиво протягнув мені руку. А очі дивились суворо, мов хотіли сказать: «гляди! може й ти такий, як нотаріус!»
І я таки почув, що я справді такий, як нотаріус, хіба що не мав охоти й перших ролів брати.
— Одказуєтесь? — похмуро, не спускаючи своєї руки, промовив Гаркун. — Не хочете?
— Ні, не те.. — промимрив я, не знаючи, чим-би тут одбрехатись. — А, бачите, у мене робота… І дуже спішна робота… Я-б з великою охотою…
— Значить, пропадай все: і сбор, і расходи, і… афіші…
Він опустив свою руку і одвернув голову на бік; безнадійно дивлячись у вікно. Ми трохи помовчали. В коридорі було теж тихо.
— А роботу ви не можете оставить поки? — тихо кинув Гаркун і в голосі його зачулось щось жалісне і справді сумне. — Виручіть нас… Тут-же недовго: прийшли, прочитали… Та й читать що там: раз, два та й усе… Абсолютно… Нам тільки пози та жести… та щоб звикнуть хоч трохи до суфльора… Ну, і ввечері ще на спектакль… Пожалуста… Га? А ми-б може і в роботі вашій помогли… Пожалуста.
