Переконавшись, що театр таки існує, я зайшов у двір, знайшов хвірточку, як сказано, у сад і пішов по стежці, що ховалась за кущами бузку. Пройшов бузок, проминув якийсь загін з дерев'яною повіткою, продерся ще крізь якісь кущі і… опинився в кінці сада.
— Ну, а де-ж все-таки театр? — запитав я в повітря. Одповіддю мені було цвірінькання горобців та скрекіт коників в густій злегка пожовклій траві. Садок кінчався ровом, за яким починалась чужа левада з городом і подвір'ям. Я ще постояв трохи, послухав коників і вернувся назад,
— О! а я вас шукаю! — вмить наче виріс з-за загону, повз котрий я проходив, Гаркун-Задунайський і злегка торкнувсь до шапки.
— Що це, «обозрєвалі окресності»?
— Еге-ж, — одмовив я, — шукав театру, та щось не найшов.
— Театр? — скрикнув здивовано Гаркун. — Та ви-ж коло його стоїте? Оце-ж театр!
Оттут то вже я здивувався: той загін, що я минув так байдуже і та дерев'яна повітка і були театром.
— Так оце він?
— А ви гадали де?.. Трохи не… той… не ізящний… — повів він навколо театрально рукою. — Ну, та не в формі діло… Форма, по мойому, абсолютно-ніщо!.. Главноє, іскуство… Хоча… А скільки, ви думаєте, тут може бути збору? — вмить хитро подивився він на мене. — Скільки по вашому, ану?
— Не знаю, — промовив я, — треба в середині подивитись.
— Добре! Гайда в середину!
Через хвилину ввійшли ми в середину. Чи бачили ви коли загін серед поля для худоби? Як бачили, то
