приставте до цього загону ще… повітку не повітку, а так якесь чорт-зна-що з поганеньких, старих дощок, запніть це чорт-зна-що спереду старим, полатаним брезентом, і ви матимете перед очима N-ський театр. Тільки й різниці між загоном і «партером» буде, що в загоні не може бути набитих на стовпчики шаршавих дощок, а тут їх було рядків з п'ятнадцять. Перед повіткою, чи то пак — перед сценою, було щось подібне до великого корита, де теж були понабивані стільчики. То — місце для музиків. Я порахував ряди, накинув їм ціну і промовив:
— Рублів з… сімдесят?
— Ха-ха-ха! — зареготався Гаркун. — От вам і неізящний театр! Ха-ха-ха! А двісті карбованців хочете? Га?
Я не посмів не повірити йому, але-ж… щось не вірилось. Він це запримітив.
— Не вірите? — скрикнув він. — Думайте, шарж? Утріровка?.. Побачите самі… Я в один свій бенефіс узяв тут двісті двадцять сім руб. тридцять шість копійок!.. Тут-же багаті буржуа, поміщики наїзжають… Тут треба тільки уміючи ставить спектаклі… Ну, а мене… в цьому вже не учить, — додав він з такою усмішкою, яка так вам і говорила, що про це «абсолютно» навіть і говорити не варто, та…
— Та й чого-б я й їхав сюди, якби зборів не було? — здивовано підняв він плечі догори. — Дурак я хіба, чи що?.. Театр? Форма? Єрунда… Хоча… Тут куліси, знаєте, хороші… Да, куліски, славні… Не великі, не на шикарному полотні, но… намальовані порядочно… Абсолютно хороші! Вид знайте, такий симпатичний… пробуждається, знайте, чувство… е… е… якби вам сказать, е… е… затишка, чи що… Миленькі куліски… От побачите!
