как стоїт! — зневажливо тикнула вона на Залізняка, який почервонів і, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.
— Но, вєдь… Как-же ти будєш падать в обморок, єслі етого в драмє нєт? — не звернувши навіть уваги на Залізняка, скрикнув Гаркун, — ето-ж… єй-богу…
— А в драмє єсть, что она пойот по нотах? єсть?
— Но… Єслі-б ти знала напам'ять, так…
— Ну, так і не разсказивай… Ну, словом, я падаю в обморок, ілі… іді сєбє к чорту с твоїм спектаклєм, вот і всьо!..
І, повернувшись, одійшла в куток і сперлась на «ліс». Гаркун стиснув плечима й замовк.
— Сєбє небось можно! — знов почала Галіна, — єму й то, єму й сьо… Скажітє, пожалуйста, цаца какая… Набрал какіх-то… пісарєй, сапожніков… І грай с німі… Єщо указиваєт…
— Анна Семєновна! — вмить обізвався трохи блідий Петренко, не я просив Василя Олександровича грать з ними, а вони мене, значить…
— Ну, то й поцілуйтесь з ним!..
— А для чого-ж оскорблять нас? — вмішалась Петренкова, І гарненьке її лице спалахнуло полум'ям. — Що ми вам должни десять рублів, так ми… одиграєм вам… а…
— Воображаю ету ігру!
— Ви тільки умієте іграть? Не задавайтесь, пожалуста! — блиснула очима Петренкова і круто одвернулась від Галіної.
— Васька! — вмить кинулась та до Гаркуна, як опечена. — Еслі ти не вибросіш їх вон сейчас-же, я іграть не буду! Оні уже давно мнє дерзості говорят! Я со всякой швалью іграть не желаю!
— Сама бариня!.. — кинула Петренкова.
