— Та цить! — спинив її чоловік, але пізно! Піднялась лайка, крик, галас. Гаркуна й не слухали, ось-ось вчепляться в коси одна одній. Бачучи, що така репетиція не скінчиться й до спектакля, або скінчиться таким, що доведеться ще побувати в поліції, я голосно заявив, що або будемо кінчати, або я кидаю і йду додому. Сварка затихла і драма якось скінчилась.
— Ну, тепер ще водевіль, та й годі! — промовив Гаркун і підсунув мені другу книжечку.
— Я водевіля іграть нє буду! — суворо бовкнула Галіна і пустила носом дим.
— Почему?
— Не хочу!
— Хм…
Усі замовкли і подивлялись то одне на одного, то на Галіну, що «індіферентно» палила собі цигарку розвалившись на стільчику.
— Так давайте дивертисмент та й шабаш! Що там! — скрикнув Гонта. — Я на балабайку. Залізняк на губах… Ідьоть, Залізняк?
Залізняк тільки усміхнувся й подивився на Гаркуна.
— Так не будєш? — спитав той у Галіної.
— Нєт.
— Ну, то ми поставим справді дивертисмент… Скажем публіці, що… Ну, словом, щось скажем… А що-ж на дивертисмент?
— А я вийду, постою, постою, та й піду… — засміявся Гонта. — І буде ефект, єй-богу!
— Хм… — замислився Гаркун. — Так… Хм… Ну, знайте що?.. Ви, Людмило Петровно, проспівайте «Мотильочек-дружок», ви Залізняк… Що ви зробите? Що ви вмієте?..
Залізняк ніяково всміхнувся й почервонів.
