Сторінка:Винниченко В. Вибрані твори (Київ, ДВУ, 1927).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Залетаєв ще міг терпіти, коли з Піні сміялися, коли перебільшено поштиво звали його «товаришем-старостою», він сам підставляв йому стільця з прислужливою міною. Але коли він побачив, що Піня цілком серйозно, безоглядно й щиро увірував у себе, коли ця віра дивним дивом передалася навіть Тимошці, Залєтаєв перестав жартувати. Це було занадто образливо, занадто глумливо, щоб можна було ставитись до цього так легко. Якийсь вишкребок людини, якась недобита нікчемність може панувати над всіма. І то тільки через те, що йому дали владу. О, раби нікчемні, загіпнотизували себе словом і задоволені. Їм постав бездушний пень і скажи: «це влада», і вони будуть падать перед ним. Без цього вони не можуть.

Але запал Залєтаєва вже через щось не мав впливу навіть серед найщиріших його прихильників. А з Тимошкою вийшла навіть сварка з цього приводу. Тимошка не розумів, чого Залєтаєву хочеться від Піні: староста зразковий, чудесний, чого більше.

Залєтаєв-же аж пінився. В тому й річ, що чудесний, на жаль! Ідеальний. Треба тільки подивитись, як цей шморкляк ставиться тепер до селян, робітників. Це йому плебс[1], нижчі істоти, він тепер тільки з аристократами водиться. А тон який? А їсть він як? Окремо і все найкраще.

Це все була правда. Тимошка признавав це, але що зробиш, як це вже такий порядок: староста, голова ніби.

Залєтаєв люто плювався й одходив, а один раз так вилаяв Тимошку, що той мусів одповісти тим-же і після цього їхня дружба розірвалася.

Але зате Залєтаєв вимещував усе над Пінею.

 
  1. Так звалася в давньому Римі безправна класа.