щось мурчить, розплющує очі й, забачивши фельдфебеля, схоплюється й сідає на ліжку. Одна щока йому червона від лежання і скудовчений вус заліз аж у рот.
— Слушаю… — бормоче він.
— «Слушаю»!.. Халєра!.. Ти що-ж ето насмішки строїть задумав ізо мною, — злісно питається Сидір Іванич, б'ючи рукою по папері. — Га?.. Какиї такиї могуть бить горчиці против с… мос… москографії? Га? Я тєбє спрашую, какиї могуть бить насмішки з начальником?!. Що ти з мальчиком у іграшки войшов, ілі що?.. «Горчицю против живота»… Халєра американська!.. От как дам тєбє в паскудну твою морду, так будеть горчиця…
Семененко нічого не розуміє: діється щось погане, а що — невідомо. Здається, радив од щирого серця, а виходить щось не так.
— Спать толькі, іроди! Я вам покажу спать!.. Я вам дам!..
Сидір Іванич озирається, бачить далі біля койки чийсь пояс і вмент звіріє:
— Зводний!.. Зводний!..
Більша частина салдат схоплюється, протирає очі, сопе і злякано дивиться на «фітьфебеля». Взводний, унтер-офіцер Мозоль, зстрибує з ліжка і з заспаним лицем біжить до нього.
— Тето що такоє?! — грізно простягає до пояса руку і, дивлячись на унтера, шипить Сидір Іванич. — Я тібє спрашую, по какой надобності, по каким таким чиркулярам полагається поясам под койками валяться? Чия то об'язанность за порядком смотрєть? Га?
— Вєрно упав нечаяно з койки… — бурмоче взводний.
— Упав?!.. Я тібє…
І вмить наче хто заліпив Сидорові Іваничу рота. Він прикладає до живота руку, широко розплющує очі й,
