Добре. Ми згодились з цим.
— Нехай так! — посміхнувся Піня. — І то таки розумна рада.
— А тебе не питають про це… Я пропоную цеї-ж ночи розібрать стіну й спуститись в яму. Дуже добре було-б, якби староста також спустився. Пропоную себе і старосту.
— А мене третього… — добродушно вставив дядя Дум-Дум. Цим він зразу притишив непокій, що перебіг по нас од пропозиції Залєтаєва.
У Піні знов побілів ніс і очі закруглились, забігали, але він дуже охоче згодився. Залєтаєв хмуро й злісно жмурив очі.
Ніяких завалів у підкопі не виявилось, все було, як слід. Але от з копанням далі могла вийти неприємна історія. Багато було шансів за те, що грунт завалиться над нами.
Залєтаєв-же категорично заявив, що він не береться там копати, риску багато, а потреби ніякої.
— Як так?!
— А так, що ми все одно не можемо далеко від доріжки вартового прокопатись. Вилазячи, ми однаково будемо замічені. Наші колишні плани прокопатись у ярок — дурниця, дірці такої великої довжини не буде повітря. Копати-ж далі на якийсь сажень нема ніякої рації.
У нас витягнулись обличчя.
— Чекайте, ми-ж можемо робити ширшу дірку! — сказав Сердюков.
— Ну, вибачайте, це буде через два роки! — сердито струсюючи землю з піджака, одповів Залєтаєв. — Я більше чекати не можу. Я вношу таку пропозицію: тікать через цей підкіп, що є. Але так, щоб усіх нас не перестріляли, один — передній, мусить кинутись сам
