— Ну, і я згоден. Нехай буде так.
— Браво, Піня! — сильно ударив його по плечі Тимошка. — Отак справжні революціонери повинні говорить. Ну, браття, так коли-ж ми жеребок кидаєм?
Залєтаєв після одповіди Піні подивився на нього довгим поглядом і хутко повернувся до Тимошки.
— Жеребок в самий останній момент! — сказав він.
— Розуміється, — засміявся дядя Дум-Дум. — Не дуже приємно з смертним присудом в кешені. А то все таки надія: може не я. Правда, Піня?
Тоді Піня прокашлявся і все-ж таки хрипко сказав:
— А я просив-би, щоб тепер, як це можна.
Залєтаєв умить злорадісно й жорстоко витягнув до нього лице.
— Ну, ні, голубе, ми вашого брата розуміємо. А потім одмовитись, заслабнути й тому подібне? Ні, вибачайте! Почекай уже до самого побігу. Побачимо, як ви свою одважність покажете… Я, панове, проти жеребка тепер!
Дійсно, це було незручно, ми мусіли згодитись з ним. Тоді Піня, блідо посміхаючись, сказав Залєтаєву:
— Я тільки для того, що в когось є мама або сестра, чи хось другий, так щоб встигли приїхать побачитися. Може це дуже трудно їм.
— Ну, це ніжності! Можна й без мами обійтись. Мама, тато, бабуся ще.
— Годі про це. Кінець! — понуро перебив його Голубов.
Ми розійшлись по своїх койках.
І от почалось готування до побігу. Підкіп ще протягнули трохи, так що лишилось всього стільки, щоб не провалилось під вартовим, кроки якого иноді ми чули. На це треба було покласти ночей сім, бо копали
