онера громить ту саму державу, яка по залізним законам льогики перейшла до ховзьких рук політичних спекулянтів. Винниченко — уповноважений посол У. С. С. Р. у Відні. Винниченко — член Всеукраїнського Центрального Виконкому Рад роб. і сел. деп. Це є знак, що Українська Нар. Республіка — національно-буржуазна держава лишилась зараз тілько кублом брудної зґраї спекулянтів і запроданців — а все, що є чесного на Україні творить Радянську Українську Соціялістичну Державу, світову федеративну сіціялістичну Республіку.
Друга постать, постать „Головного отамана Симона Петлюри“, виросла з-за спини Винниченків у самому ході Української революції, винесена вгору хвилями революційного моря, появилася на першому пляні в останні часи. Скромний бухгальтер, середній публіціст, людина золотої середини і неширокого світогляду, ідеольог куркуля і міщанина — С. В. Петлюра попадає за свої земгусарські галіфе і френч на пост генерального секретаря військових справ, де йому починає всміхатися роля національного героя. Після крівавого придушення повстання в Київському арсеналі, після „в'їзду на білому коні“ до Київа на чолі німецьких окупантів він стає справді надією і зброєю в руках позалаштункових керовників реакції. Арешт його, як небеспечного суперника, гетьманом Скоропадським утворює йому славу в „низах“, славу підхоплену і поширену претендентами на міністерські й отаманські посади і всією масою революційного, ображеного поміщиками й генералами куркуля, який робить його своїм улюбленцем і висуває його на високий пост „Головного Отамана“.
Нездатність до творчої праці, жмикрутський апетіт і самодурство у відношенні до слабших; угодовство — перед силу маючими, повна безпрінціпність, окрім принціпу власного, інтересу безкрайня здатність до компромісу на всі боки, до зради, до підлоти — ось характерні риси цього „бувшого соціяліста“, бувшого „революціонера“ і завжди сущого куркуля-власника, політичного спекулянта. Він завжди криється за спиною ідеалістично-настроєної інтелігенції, підхоплює її гасла, — з нею в момент, коли почує себе сильним — без жалю росправляється, як що не піде до послуг його і його панів. Петлюра — це живий образ третьої У. Н. Р., збудованої націоналістичним куркулем „дрібним буржуа“ на крові робочих і селян, на гроші західної буржуазії, багнетами польскої шляхти.
Проти цеї У. Н. Р., проти петлюрівщини, проти цього символу перейденого революцією щабля національної буржуазної держави, куркулячої демократії зараз повстає все, що є чесного, все що є революційного.
Зібрані тут статті віденської газети „Нова Доба“, провідником якої є В. Винниченко, бувший „товариш“ Петлюри по будуванню У. Н. Р., а нині заклятий клясовий ворог — наочно показують, що петлюрівщина, що шовіністично-авантуристична спекуляція реакції національно-визвольними гаслами — нині самотня, оголена в своій контр-революційній сути, засуджена на смерть.
