Петро: А римський намісник дивиться на наш народ, як на рабів, і за кожний визвольний почин виганяють сотки людей з краю…
Йона: А тепер усьому лихові буде край, Син Божий народився!
Симко: Я бачив Його!
Діти: Кого? Кого?
Симко: Його, малого Ісуса, Месію.
Діти: Коли? Де? Розкажи нам про це!
Симко: Так послухайте! Пасу я вівці в полі з татом і вуйком. Глибока, темна ніч. Аж нараз стало ясно довкола, немов нагло небеса відчинилися. Я думав, що це сон, тому натягнув міцніше свитину на голову й повернувся на другий бік. Аж чую… співи й розмову. Глипнув одним оком, а це янголів ясних лєґіон спускається з неба на землю, а один, ніби найстарший — стає між пастухами і голосить їм: що народився Син Божий у Вифлеємі, щоб пішли Йому поклонитись. Встав тато і вуйко, Рафаіл та Юхим, взяли гарне ягнятко на дарунок, а до мене сказали: »Пильнуй, Симку, стада!« і пішли, куди вів їх янгол. Але й мені захотілося піти до хлопяти. Тому загнав я стадо в кошару, а сам хильцем подався за ними.
Діти: І що? І ти там був? І бачив малого Месію? Як там було?
Симко: Слухайте! Підповз я до стаєнки — а та стаєнка то нужденний вертеп, ледви держиться на стовпах. Але у вертепі було ясно-преясно від якогось чудного світла. А в яслах, на соломі, лежить дитятко, а над ним схиляється прегарна молода жінка і бородатий добрячий старець. А над яслами стоїть віл і осел і гріють
