II
Мінор
Пропаду, як поет і ледащо,
На пасочку від шлеї.
Десь розплачеться неня і скаже:
— Пропащий!
І замовить портретик — камею…
Поховають мене і притупцять ногами,
І поставлять ще бюстик Надсона. —
Буде він на мені,
А на нім, — вечорами, —
Горобці та ворони.
