ти сьвідоцтва, то кождий брав його як найскорше, перебігав очима і виходив.
На коритарі ждав товаришів. А за кождим разом, коли двері отворили ся, підбігав і питав:
— А як там?
— Та Циратка скривдив мене — мовив Ґеньо — дав менї лише »достаточно«, а Кундлеви, що так само прецїнь умів, дав »добре« — і усї міняли ся сьвідоцтвами і усї жалували Ґеня.
Опять скрипнули двері; виходив Кундель.
— А як там?
— Та Циратка скривдив мене Дав всего »добре«, а я умів прецїнь на »дуже добре«.
Тепер жалували усї Кундля і опять міняли ся сьвідоцтвами і знова проклинали Циратку....
Ґеньо ходив по почекальни і споглядав що хвилї на золотий ланцушок від годинника, який одержав тепер по матурі. Споглядав що хвилї і дивував ся, чому нїхто не питає, котра тепер година…
Витягнув папіроску і приступив до якогось панка, що стояв в кутї.
