Сторінка:Володимир Бірчак. Матура. 1902.pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Нема супокою? Що се Уляне? Ти певно залюбив ся! Уляне учи ся, бо до батька напишу, що хочеш женити ся. Уляне не жартуй!

— Нї панї! Я роблю тепер усе на серіо! Я вже не жартую!…

 
2. Вийди-серденько!

Улян перейшов уже сїм разів улицею, та Ілїї єще не було.

А він таке думав:

»Казала, що вийде — видно менї рада. Але чи любить? Ох Ілїє! Як я тебе люблю! Лиш вийди!

»А може не вийдеш? Ох горе менї!«

Та Ілїя вийшла.

— Моє поважанє Ілїє! Як ся маєш?

— Та от… Або що? Таж знаєш…

— Учора знав; а нинї — не вчора, житє іде з нами все вперед. Нинї ми сумні, а завтра веселі — мовив Улян і удавав зрілого чоловіка.

А Ілїя казала:

— Мамця купила менї вуальку… Я не ходила вперед в вуальцї…

— А я і не зауважав сего! Якаж ти гарна в нїй! Та ти і молодша…