гарний, до того й матурист! Що проти нього мій Улян! Мій Улян? Нї! Уляна уже я не хочу!«
— Уважайте, панно Ілїє! Раз, два, три… не милїть…! раз, два, три, раз, два, три… — кричав пан Білецький, а музика грала: Ілїя не любить, не любить Уляна....!
|
|
Я глянув через вікно. Перед помешканєм Ілїї стоять вони оба в цвікрах, про щось пересправляють досить сильно, розкладають руками, в своїх поглядах не можуть погодити ся.
— Ромку! Не ходи попід вікна моєї Ілїї! — кричав Улян. — Хоч вечір, та я бачу тебе, бачу добре!
— Твоєї Ілїї? Вона нїбито твоя?
— Так моя! Ти сьмієш ся злобно? Не подарую тобі того! Я маю честь!
— А я кулаки!
|
|
Чи то вірли крильми бють ся? Чи то хмари чорні труть ся? Покотив ся каламар… ніс розбитий… кров потоком! А побідником — Улян!
