Цю сторінку схвалено
парубок; в одній руцї держав кавалок кола, а в другій малу лїхтарку. А отся лїхтарка кидала блїде сьвітло на кільканайцять понурих лиць, що виринали з білих покривал. Похід піднимав ся несьміло в гору і приближав ся поволи-поволи до мене.
А в тім відложив один дух свій кіл на землю і промовив досить радісно:
— Та то прошу наш панич…
|
|
Під моїми ногами розступала ся земля. Усї мерцї з цминтаря кудась зникали, а моя заплакана героїня розпливала ся в воздусї, лише я один стояв! Я стояв перед ними усїма і спустив очи до землї і менї було сумно, таки й дуже сумно…
