Чиж міг я подумати, що мене й ту найдуть? Нї! А прецїнь так було! Одної півночи переходив жандарм попри нашу хату і побачив на подї сьвітло. Він думав, що се хтось закрав ся і пішов тихцем по сусїдах, зібрав кілька мужиків та обставив ними хату, щоби злодїй не втїк. А сам став добувати ся до середини. А тодї саме писав я на горі і не зачув навіть, що проти мене роблять заговір. Я писав якусь любовну історию; тепер власне були осьвідчини і мої герої цїлували ся. А на долї збудив жандарм за той час парубків і служницю, що побігла до покою і наробила крику. Але того всего я не чув, бо в тій власне хвилї убив хтось мого героя, а його любка плакала над трупом. Її не могли анї руш від него відтягнути, а коли його поховали, то вона лишила ся на цминтарі і плакала. А коли настала ніч, то вона далї сидїла. А тодї вибила дванайцята година і стали виступати білі покривала, а в них були духи. Я не знав лише, чи моя героїня має їх настрашити ся, чи нї і задумав ся.
А горі сходами ішов цїлий похід. На передї ступав несьміло наш
