як одностайне. Рано усьміхав ся я до вітру, в полудне просив його о поміч, а у вечір проклинав його. Або таке: рано стояв під яблінкою і дивив ся на галузки, в полудне то само, а у вечір також то само. А в ночи ішов на під, де я спав задля недостачі иньшого місця. А рідня казала тодї, що я цїлковито прийшов до розуму і устаткував ся…
Про свою недолю зложив я сумну-пресумну елєґію, та списати не мав я її анї де, анї чим, бо менї сконфіскували і папір і атрамент і пера і усе иньше. А одної ночи, коли я перекидав ся з одного боку на другий і повтаряв свою елєґію, аби її не забути, засьвітила менї ясная зоря і зродила ся нова гадка. Таж я міг писати ночами на подї! І зараз таки на другий день купив я, так щоби нїхто не знав, купу сьвічок і приряди до писаня. І тодї заблисло менї нове щастє! Цїлими днями спав я на велику радість та потїху шваґра і всеї родини, а ночами писав. А в цїлім домі нїкому о тім і не снило ся…
Минуло більше як тиждень, а мене нїхто ще не зловив. Такого не бувало, бо мене викидали усе третого, а лиш раз пятого дня.
