наготовлено до лютого бою за „неґритянські хвартушки".
Старий російський півдикунський деспот, що навіть і хвартушків“ не вмів дати, а вмів тільки халати й грабувати, він також мусiв устряти в цю боротьбу европейських товарних джентельменів. Бо занадто вже він був зобов'язаний цим добродіям, занадто був оплутаний довгами та договорами, які підтримували його панування.
Та й собі все ж таки хотілось погріти старечі, замурзані, півкультурні руки як не в Африці, то на Балканах, як не „хвартушками", то просто захватом.
Та й була думка одвернути трохи в инший бік увагу здушеної в бочці, непокійної маси.
І, справді, на якийсь час це удалося. Старий напружив усі апарати, церкву, пресу, чиновництво, поліцію, суд, жандармерiю, нагаï, тюрми, брехню, обман, підкуп, підлещування; в церквах задзвонили, заспівали, закадили; купована преса заґвалтувала, забила в бубни людожерного патріотизму; заклацали, забряжчали загонисті, безпардонні офицерські остроги, шаблюки.
I прекрасну, велику силу людини, — інстiнкт боротьби, — в масах темних людей сполохали, задурманили й направили на кріваве, страшне злочинство в ім'я „неґритянських хвартушків".
