Але без жалю, без ощадности, без ладу викачувані, трощені й нищені сили почали слабнути. „Неґритянські хвартушки" товарних джентельменів, це табмне, страшне божество, яке жерло стільки жертв, вимагали все більш та бiльш напруження. В масах давно погас надмуханий попами та iнтеліґентами вогонь убийства. Сама інтеліґенція почала стигнути, соромливо озиратись і потихеньку приводити себе до пристойности. Втома й знесилля, яка на похмілля, впали на винищений організм селянської, мирної країни.
Але европейські джентельмени не могли стомлюватись. Хтось когось мусів задушити, наступити на шию й твердо, неподiльно взяти в руку прапор „неґритянського хвартушка". Тоді тiльки вони могли припинити побоїще. I вони, заціпивши зуби, в корчах ненависти топили одні одних, виморювали голодом, удушували отруйними газами, сліпили ультра фіолетовими проміннями, били й нищили в воді, в повітрі, на землі, в мирних кімнатах, у траншеях. Учені, напруживши всі сили людського духу, розуму, досвіду, науки, вигадували найлютіші, найстрашніші засоби вбивання людей. Цілий світ, уся земна куля була пересичена ненавистю, брехнями, стражданнями, одчаем, обкурена димом гармат, крови, проклять і божевільного вогню братоубийства.
