свою необхідність. Розвиток внутрішніх економичних і соціальних відносин давно вже вимагав зміни політично-державної форми. Корiння нового ладу прагнули ширших, вiльних, відповіднішик до їх фактичної, реальної суті правових норм.
Вiйна прискорила процес одмiрання. Вона з нечуваною силою струхнула трухлявий організм монархичноï влади й він розпався усiма своїми клепками й обручами.
А здійснив цей момент отой самий "останнiй салдат". Останній, запасний, вишкрябаний салдат, виведений з своєї многовікової, фаталістичної апатії, обурився, приняв у себе гнів і прагнення всіх молодих сил громадянства й перший з штиком кинувся на царський трон.
За якийсь тиждень було до щенту розкидано й знищено всі апарати царизму. І з якою сласностю, а якою побожностю й ентузіазмом палили архiви та канцелярії охранок, жандармських установ, участки поліції!
І з яким ентузіазмом, з якою зворушенностю, побожностю вимахував обиватель шапкою, руками, всею оновленою душою своєю тому салдатові, який скинув, нарешті, всеросійський кошмар!
Настало свято революції. На руїнах царизму, на спалених охранках, участках, хапливо, на швидку, на перший час збивали
