Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась.
— Ну, й експропріатори!… Фе!… Я думала, настояще…
Жандар скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер же гикнув, одкинувся на спинку стільця й ще лінивіше звернувся до спійманих:
— Так… Гм! Ви же ето чего там… ето… как єго?… Там бунти устраіваєте?
«Експропріятори», що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до нього голови.
— Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспішно й кротко заговорив передній. — Ми собі йшли на станцію… А нам, значить, звиніть; «куда? стрілять буду»… А ми, как от перед богом, ваше благородіє… Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє…
— Ну, врьош… Всє ви єто пойотє…
— Ваше благородіє, — вмішався жандар. — Они коло вагонів з зерном споймані…
— Ага!… Вот відітє… зерно хотєлі украсть?
— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній. — Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки, або хоч торби були… А ми ж… от, як сами бачите…
— Гм… — крутнув вуса офіцер.
— Ану їх к чорту, Серьожка! — нетерпляче скрикнув другий офіцер. — Дай їм, Скріпчук, по нагайке і к чорту.
Жандар взяв до нього під козирьок, але ждав, що скаже Серьожка.
— Гм… — ліниво, п'яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на «експропріяторів».
