— Молчать!… Нє хочеш? Ну, тєбє дадуть в рило.
— Ти! — хитнув він Данилові. — За то, что он не хочет дать тєбє в рило, дай ти єму!…
Панії, офіцер і, навіть, старенький панок весело засміялись.
— Справедливо! — крикнула пані з мрійними очима.
— А потом он тєбє даст. А потом оба вмєстє дадітє вон тому трєтьому. Ну!
Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і прижачими руками м'яв картуз.
— Ну — раптом грізно скрикнув Серьожка і скаржено підвівся. — Я с вами шутіть буду, что лі. Бей в морду єго! — ступнув він до Данила й показав головою на переднього.
Данило зблід і глухо промовив:
— За що ж я його буду бить?
— Нє разсуждать! Пріказиваю тєбє і бєй!
— Ваше благородіє! — знову благаюче крикнув передній.
— За віщо ж нам таке безчестя!… Та нас же люди заплюють… Змилуйтесь!… Хай нас господин жандар ударять… Та й одпустіть нас…
— Я хочу, щоб ви набили собі морди… А жандар ще успіє…
Жандар посміхнувся. Данило переступав з ноги на ногу й глухо бовкнув:
— Одсилайте нас у тюрму.
— Нет… Ти дай єму в рило, а тоді в тюрьму. Тоді навіть у тюрму не пошлю, прямо пущу на всі чотири сторони… Слишіш? Обіцяю! Єй-богу! Ну?
— Боже мій, боже мій! — жалібно захитав головою передній, а Данило знов переступив з ноги на ногу й мовчки кам'яно-напружено застиг.
