— Ну? — подивився офіцер на Данила. Той не рушився.
І раптом лице офіцерові почервоніло, очі налились кров'ю, вуса якось зашарпались.
— Скріпчук! Да я долго с вами буду… — скажено рявкнув він. — Стрєляй їх.
Данило швидко глянув на офіцера, на Скрипчука, який злякано витягав револьвера, і зразу якось весь скажено зморщився і прохрипів:
— Не маєте права стрілять!
— Что-о? — заревів офіцер і, підбігши до жандарма, вихопив з рук йому револьвера й шарпнув до себе.
Жандар поспішно скинув з шиї шнурок, на якому був причеплений револьвер, і злякано замер знов.
Пані ойкнули. Передній і задній великими очима дивились поперед себе і, видно, мало вже що бачили.
Але тут гарненький офіцер хутко підійшов до Серйожки, твердо схопив його за руку й промовив:
— Сєрьожка!… Плюнь!… Нє нужно… Под суд за каку-то сволоч… Оставь… Плюнь!
— Н-нєт!… --хрипів Сєрьожка-- Я єго заставлю… Я єму покажу право…
— Сергей Сємьонич! — підбігла пані з мрійними очима, — Бог с нім!… Отправьте в тюрьму і довольно.
Офіцер з пишними вусами пустив револьвера, важко дихаючи, повернувся до панії.
— Ларіса Івановна!… Я їх заставлю!… Оні должни ето сдєлать для вас…
— Нє нужно… Я нє хочу…
— Нєт!… Я іх заставлю! Слишітє ви! На свободу пущу, дам по рублю на водку… Слишітє? Бей!
— Ваше благородіє! Пустіть нас! — схлипнув передній.
— Неєт!… Дам по рублю на водку, дай єму в рило. Слиш!
— Єй-богу, дам… Нє веріш? На!