Офіцер п'яними руками рішуче поліз в кишеню, вийняв гаманець і висипав гроші на долоню. Деякі монети покотились з рук на землю й лягли коло Данилових ніг. Жандар хотів кинутись піднімати, але офіцер закричав:
— Остав!… Пусті… Ето ім… Бєй!.. Вот всьо дам, бєй! — Рука з грішми йому дрижала, вуси розкудовчились, а очі вперто вп'ялись у переднього.
— Всьо дам!.. Дай в рило!
Передній глянув на Данила. Данило якось прудко зиркав то на гроші, то в землю, то на гроші, то знов у землю.
— Да бєйтє, дуракі! — нетерпляче скрикнув гарненький офіцер. — Да ідіте сєбє ко всєм чертям! Бєрі дєньгі і бей! — звернувся він до переднього.
— Ну, кто ударіт, тому всьо даю! — крикнув офіцер з пишними вусами.
— Ну?
Всі замерли. Передній якось криво посміхався, щось шепотів, Данило сопів носом, пані і старенький панок з жадним напруженим інтересом ждали.
— Ну? — хитнув офіцер рукою. Монети брязнули на руці.
Три сірі постаті, як за магнітом, повернули на брязкіт голови і на сірих, висмоктаних голодом обличчях виступило ще більш щось непокійне, щось несміливо-жадне. Данило переступив з ноги на ногу й важко сопнув носом. Задній присунувся ближче.
— Ану, інтєрєсно!.. — сладострасно прошепотіла пані з мрійними очима і присунулась ще ближче, жадно водячи очима по спійманих.
Офіцер знову брязнув грішми, мовчки посміхаючись.
— Ваше благородіє!.. — з мукою схлипнув передній: — здєлайте милость, пожертвуйте так. Голодні ж ми… Дітки у нас… Ваше благородіє!
