Данило ворухнувся. Передній насторожено глянув на нього й замовк, прудко, непокійно бігаючи по всіх очима.
— Нє-єт, дай в рило… — посміхнувся офіцер і знову брязнув грішми. І п'яні, ситі очі його задоволено ходили по голодних, напружених постатях трьох сірих спійманих людей. А сірі спіймані люди знову заворушились, знову насторожено, боячись зустрітись поглядами, забігали очима й мовчки стояли проти панів з масляними очима, повними жадності.
Раптом Данило повернувся до переднього і, не дивлячись на нього, глухо бовкнув:
— Бий, Семене…
Передній одступив навіть назад.
— Нічого, бий!.. Давайте гроші. — повернувся Данило до офіцера.
— Нєт, сначала в рило, — п'яно хитнувся офіцер.
— Ну!… — сопнув якось Данило і, розмахнувшись, вдарив Семена по лиці. Потім зразу ж поспішно одвернувся і глухо бовкнув до офіцера:
— Давайте! Вдарив…
— Нєт, подожді! Тєпєрь он тєбя!
— Конечно! — з захопленням підхопила пані з мрійними очима.
Данило круто повернувся до Семена, який якось криво посміхався, і дивлячись убік, жорстко промовив:
— Бий і ти!…
Семен зам'явся.
— Та бий! — злісно рявкнув Данило. — Чого там ще! На!
Пани жадно дивились. Передній розвів руками, потім підняв одну руку й несміло вдарив Данила по лиці. Данило знов зараз же повернувся до офіцера і, понуро глянувши на нього, бовкнув:
— Вже!
