лозі, якось чудно мережили її. З-над дверей теж лягало жовте світло від лямпи й теж одбивало наддверню ґрату на підлозі та стінах.
Посеред номера стояв голий Гуня. Ноги були йому в тіні, а сіре лице, осяяне світом, було дике, з поширеними очима, з настовбурченим волоссям, але разом з тим якесь хитре й єхидно-люте. Він скоса дивився на своє ліжко й бурмотів щось. Макарюк не рушився.
— Равня-а-айсь! — залопотів раптом сусіда.
— Дурак! — гнівно глянув у його бік Гуня й обережно подивився знов на свою койку.
Потім якось зігнувся, підкрався й разом стрибнув на неї.
— А тепер больно?.. Больно?.. Ха-ха-ха!.. — дико, зухвало зареготавсь він, шматуючи зубами й руками подушку й бігаючи по номеру.
— Равня-айсь!.. Кар'єром ма-а-арш!!
Макарюк тихо одійшов і поспішно пішов «докладувать» старшому.
А тополі білі й невинні стояли одна коло одної й сумно хитались, і тріпотіли жалібно листям, і з страхом зазирали вершечками у номер.
