Але з цими словами в мозок мені ввірвались нічні думи й нанесли у серце холоду.
— А ви думали про них, коли помагали? — спитав я.
— Чи думала? Певно…
— Правда?
— Та вжеж!.. Розуміється, я не знаю їх! Але ж… я знала, про кого говорила. Кумедно.
Нічні постанови, суворі і гнівні, присунулись ближче й запалили серце.
— Ні! Ви не думали про них… — глухо сказав я. — Коли б ви думали, ви не могли б, у вас не стало б сил з такою безглуздою легкодухістю посміятися з того, що ви зробили. Ви думали про свою силу над жирною свинею, що хтіла купити вас, а не про тих, з кого ви реготали так смачно…
— Я? Реготала?.. Я не думала…
— Реготали!.. Ні, підождіть, дайте мені договорити, я так багато передумав за цю ніч. Скажіть, що ви хочете від мене? Для чого я вам здався, я пролетарій, чужак серед вас, для чого? Навіщо ви говорите до мене такими ніжними очима? Навіщо?
— Не знаю… — понуро, з досадою промовила вона.
Одна з постанов, гарна й захоплююча, вступила в мозок і схвилювала серце.
— Слухайте, Єлено Михайлівно! Ходімте зо мною! Покиньте цей базар, де так ганебно торгують вами. Ходімте зо мною!
— Куди?
— Туди, «вниз», до тих, над котрими ви сміялись учора. Слухайте, хіба ви не бачите, що вами торгують. Хіба ви не знаєте, що коли вас купить якась свиня, то ви будете їй десертом після її жирних обідів з людської крови та сліз? Як ви можете так дешево продавати цю величезну силу, цю Красу, цю розкішну посмішку життя за цей бруд і мерзоту?! Як ви не ціните своєї сили… Ви ж сила, страшенна
